Цього року ми відзначаємо 210 річницю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Неможливо переоцінити роль та місце великого Кобзаря в історії України, її культурі, мистецтві, літературі, в житті кожного українця. Ми знайомі з ним від самого дитинства. Його мудрі, трохи сумні очі з-під насуплених брів дивляться на нас з численних портретів, що зараз прикрашають практично кожну класну кімнату, аудиторію, офіс. Кобзареві погруддя й статуї встановлені у великих і малих містах, селах і селищах. Без перебільшення, Шевченко став символом нашої держави, її візитівкою і своєрідною іконою, з якою ми звіряємо наші кроки й дії, свій рух до свободи, до щасливого й вільного життя.

Кожен, хто бере в руки збірку поезій Кобзаря, знаходить у Шевченкових віршах щось своє. Для когось вони стануть дороговказною зорею до омріяної професії. Когось вони навчать як по-справжньому треба кохати. Хтось по-іншому подивиться на навколишні пейзажі, вперше осягнувши красу рідної природи. А комусь, показуючи славні діяння предків, вони підкажуть, як треба бити ворога: «Отака-то наша слава, слава України!» Ідеї, що містяться у творчій спадщині Шевченка, зараз набули особливої актуальності. Україна вкотре виборює своє право на існування, змагаючись з жорстоким і безжальним ворогом, доводячи усьому світу, усьому людству, що вона, її народ гідні поваги й захоплення. Наші мужні вояки йдуть у бій, натхненні полум’яними словами Кобзаря: «Борітеся – поборете! Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила. І воля святая!» Поезія Шевченка зціляє від комплексу меншовартості, кличе на боротьбу за свою людську гідність, за можливість гордо зватися українцями, а не «хохлами» чи «малоросами».

«Мені здається, – писав Кобзар, – що якби моя Батьківщина була найбіднішою на землі, то й тоді вона б здавалася б кращою за Швейцарію і всі Італії. Ті, які бачили хоч раз нашу Батьківщину, кажуть, що бажали б жити і померти на її пречудових полях, що ж говорити нам, її дітям. Треба любити і пишатись своєю прекрасною матір’ю». Ці слова, написані багато років тому, не втратили своєї актуальності. Саме так повинен ставитись до своєї держави кожен справжній патріот і громадянин. А батько Тарас, як і завжди, з нами. Він воює пліч-о-пліч з бійцями-українцями, для яких Шевченкове слово стає потужною зброєю, яка наближає нашу Перемогу.

Завідувач кафедри українознавства,
доктор філологічних наук,
професор Ігор ЧОРНИЙ