Розглянувши процесуальний зміст ст. 207 КПК України, слід звернути увагу на деякі її недоліки. По-перше, під час затримання правопорушник може чинити опір, що в свою чергу буде спонукати особу, яка здійснює затримання, застосувати до неї примусові заходи. Тим часом, у положеннях ст. 207 КПК України такої можливості (права) не передбачено, але з метою забезпечення безпеки особи, яка затримує, доцільно закріпити право на застосовування примусових заходів та фізичної сили. Водночас, такі заходи мають застосовуватися за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для здійснення затримання. По-друге, у ст. 207 КПК України доцільно закріпити право особи, яка здійснює затримання, вилучити майно (речі та документи), що мають відношення до вчиненого кримінального правопорушення. Таке право на сьогодні передбачене, але воно унормована в положенні ч. 1 ст. 168 КПК України, тобто має відсильний характер, що пересічному громадянину не завжди є зрозумілим. Але, кожен, хто здійснює затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, має бути обізнаним щодо порядку своїх дій, розуміти їх послідовність та можливі наслідки.

Ключові слова: законне затримання, кримінальне правопорушення, права та свободи людини

Здійснено аналіз нормативного забезпечення права на свободу та особисту недоторканність відповідно до міжнародного і національного законодавства. Наголошено на тому, що право на свободу та особисту недоторканність є природним, невід’ємним і фундаментальним правом кожної людини, у зв’язку з чим гарантовано міжнародноправовими актами та імплементовано в національне законодавство України. Водночас указане право не є абсолютним, з огляду на що в порядку та випадках, передбачених законодавством, може бути обмежено.

Ключові слова: міжнародно-правові акти, національне законодавство, право на свободу та особисту недоторканність, обмеження прав

Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення є відносно новим, але разом з тим й вельми важливим єтапом досудового розслідування. Під час оцінки та перевірки доказів для прийняття рішення щодо повідомлення особі про підозру слідчий, прокурор повинен керуватися загальними критеріями допустимості доказів і не може грунтуватись на недопустимих доказах, оскільки це суперечить загальним засадам кримінального провадження. Крім того це нівелює такі завдання кримінального провадження, як охорона прав, свобод та законних інтересів особи.

Ключові слова: повідомлення про підозру, допустимість доказів, досудове розслідування, права та свободи людини

Посилення євроінтеграційних процесів в Україні передбачає зміни у всіх галузях права, першочерговим завданням чого має стати забезпечення прав і свобод людини. Саме у такому напрямі повинно здійснюватися реформування національного законодавства, яке, до речі, останнім часом зазнало суттєвої трансформації. Перш за все, це зумовлено потребами удосконалення правових механізмів захисту особи, охорони її прав, свобод та законних інтересів.

Ключові слова: застосуванням практики Європейського суду з прав людини; охорона прав, свобод та законних інтересів особи

Досліджено процесуальний порядок тимчасового доступу до документів у контексті окремих положень ст. 162 КПК України. Опрацьовано понятійний апарат, який застосовується як у національному, так і закордонному праві. Проаналізовано проблеми доступу до лікарської таємниці та інформації про стан здоров’я особи у кримінальному провадженні. Доведено, що правовою підставою доступу до такої інформації у кримінальному провадженні є ухвала слідчого судді про надання тимчасового доступу до документів. Виявлено розбіжності у процесуальному та галузевому законодавстві, пов’язані із розголошенням відомостей, що становлять лікарську таємницю при виконанні слідчим/прокурором вимог ст. 290 КПК України та запропоновано шляхи оптимізації.

Ключові слова: кримінальний процес, лікарська таємниця, охоронювана законом таємниця, тимчасовий доступ до речей і документів, збирання доказів

Key words: medical confdentiality, temporary access to documents, collection of evidence

У тезах наукової доповіді проаналізовано проблемні питання накладення Директором Національного антикорупційного бюро попереднього арешту на майно. Констатовано, що положення КПК України, у яких унормований порядок такого арешту, не відповідають як загальним засадам кримінального провадження, так і іншим нормам закону.

Ключові слова: арешт майна, конфіскація, інститут спеціальної конфіскації,НАБУ

В тезисах научного доклада проанализированы проблемные вопросы наложения Директором Национального антикоррупционного бюро предварительного ареста на имущество. Констатировано, что положения УПК Украины, в которых нормированный порядок такого ареста, не соответствуют как общим принципам уголовного производства, так и другим нормам закона.

The thesis of the scientific report analyzes the problematic issues of imposing a preliminary arrest on property by the Director of the National Anti-Corruption Bureau. It is stated that the provisions of the CPC of Ukraine, in which the order of such arrest is standardized, do not meet both the general principles of criminal proceedings and other norms of the law.

Статтю присвячено дослідженню сучасного стану нормативно-правового регулювання повноважень керівника органу досудового розслідування. Наголошено, що ефективне забезпечення виконання органами досудового розслідування завдань кримінального провадження, задекларованих у ст. 2 КПК України, неможливе без функціонування відомчого контролю. Відповідно до чинного законодавства, реалізація такого контролю під час здійснення слідчим досудового розслідування в кримінальному провадженні покладається на керівника органу досудового розслідування. Констатовано, що законодавство України з питання організації та процесуального керівництва досудовим розслідування потребує свого узгодження задля уникнення наявним на сьогодні суперечностей. Акцентовано увагу, що в КПК відсутні підстави, за наявності яких керівник органу досудового розслідування уповноважений ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування, що вносить в роботу слідчого елемент невизначеності. Таке твердження пояснюється тим, що неясно, коли і яке кримінальне провадження можна затребувати для ознайомлення; скільки саме часу керівник буде із ним ознайомлюватися; які він може (має) прийняти рішення за результатами такого ознайомлення. За результатами системного аналізу положень ч. 3 ст. 40 КПК України та ч. 2 ст. 312 КПК констатовано, що вони не узгоджені між собою. При цьому ст. 40 КПК України є загальною, а ст. 312 КПК України – спеціальною, з огляду на що пріоритет має остання. Зроблено висновок, що законодавчі прогалини щодо унормування повноважень керівника органу досудового розслідування негативно позначаються на правозастосовній діяльності. Водночас вони можуть і мають бути вирішені шляхом внесення відповідних змін та доповнень до КПК України і відомчих нормативно-правових актів, які регламентують діяльність керівника органу досудового розслідування, а саме як організаційні аспекти, так і його процесуальну діяльність

Ключові слова: керівник, орган досудового розслідування, відомчий контроль, повноваження, слідчий підрозділ