10 березня ми святкуємо День Державного Гімну України, який затвердив Кабінет Міністрів України 7 грудня 2021 року. Чому свято відзначається саме в цей день? У 1865 році у польському місті Перемишль саме цього дня уперше прозвучав твір композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Державний Гімн (славень) України – один із головних державних символів України поряд із Державним Прапором і Державним Гербом. Гімн у перекладі з грецької мови означає святкова пісня. Державний Гімн ідентифікує державу на міжнародних зібраннях, форумах, спортивних змаганнях.

На українських землях гімни мають глибоке історичне коріння. Зі «Слова о полку Ігоревім» відомо, що прославні пісні типу гімну на честь князів співав легендарний Боян. Згодом з’являються пісні такого типу на основі інших жанрів – історичних, козацьких («Нумо, хлопці, до зброї», «Розлилися круті бережечки»). Зокрема, в останній пісні, створеній у середині XVII ст., містилися знамениті згодом рядки «Ой, у лузі червона калина», доопрацьовані на початку ХХ ст., і які стали гімном січових стрільців. І зараз вони часто виконуються, як професійними співаками, так і пересічними громадянами у дні нашої кровопролитної боротьби з російським агресором.

Початки творення гімну України датуються кінцем 1862 року, коли на одній з вечірок у відомого етнографа та поета Павла Чубинського, сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, заспівали патріотичну пісню, і в приспіві були слова «срцебије и крвлије за своју слободу». Чубинський був у захваті від цієї пісні, і згодом, усамітнившись в іншій кімнаті, вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив.

Перша публікація тексту вірша Павла Чубинського відбулась у львівському журналі «Мета» у номері 4 за 1863 рік. Музику до цих слів написав спочатку Микола Лисенко, а потім Михайло Вербицький. Уперше текст П. Чубинського з нотами був надрукований в 1865 році. Перше публічне виконання, як уже згадувалося, відбулось 10 березня 1865 року у Перемишлі як завершальний номер концерту, присвяченого четвертій річниці з дня смерті Тараса Шевченка. Такі видатні українці, як Іван Франко та Леся Українка визначили «Ще не вмерла…» як національний гімн. На платівку гімн був уперше записаний у кельнському відділенні «Грамофону» в жовтні 1910 року у виконанні Модеста Менцинського. У 1917-1921 роках «Ще не вмерла Україна» став одним із державних гімнів УНР та ЗУНР. Зокрема, 17 червня 1917 року авторитетне американське видання «The New York Times» опублікувало замітку про затвердження офіційного перекладу гімну України:

Nay, thouartnotdead, Ukraine,
See, theglory'sbornagain,
Andtheskies, O brethren,
Smileoncemore!

«Ще не вмерла Україна» Чубинського і Вербицького поряд із «Вічним революціонером» Франка та Лисенка у виконанні хору Стеценка лунали під час проголошення Акту Соборності України 22 січня 1919 року. У 1939 році «Ще не вмерла Україна» був затверджений гімном Карпатської України. У наші часи Гімн «Ще не вмерла Україна» було вперше публічно заспівано 24 вересня 1989 року на головній сцені фестивалю «Червона рута». Від 17 вересня 1991 року Українське радіо починає своє мовлення виконанням пісні-гімну «Ще не вмерла Україна», а 5 грудня того ж року вона вперше прозвучала у виконанні хору імені Верьовки на засіданні Верховної Ради України, присвяченому оголошенню результатів Всеукраїнського референдуму та інавгурації першого президента України Леоніда Кравчука.

15 січня 1992 року музичну редакцію М. Скорика та Є. Станковича (для хору й фортепіано) Державного гімну затвердила Верховна Рада України, що знайшло своє відображення у Конституції України. Тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний Гімн України». Законопроєктом пропонувалося затвердити як Державний Гімн національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплета і приспівом пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Тодішній президент України Л. Кучма запропонував змінити звучання першої строфи гімну на «Ще не вмерла України і слава, і воля». З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику Михайла Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом, перші рядки якого такі:

Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.

Символічно, що гімн було створено представниками двох історичних та географічних частин України: Східної та Західної. Із проголошенням незалежності України він повернувся до пісенної скарбниці народу і став одним із головних символів держави.

Зараз, коли наші воїни – наші нові герої – боронять територіальну цілісність держави, Гімн має винятково особливе значення для нас всіх і є тією непорушною духовною ланкою, що єднає нас із попередніми генераціями борців за свободу України.

Як написала сучасна українська поетеса Наталка Поклад у вірші «Гімн»:

Це наша клятва,
Заповідь священна,
Хай чують друзі й вороги,
Що Україна вічна,
Незнищенна,
Від неї ясне світло навкруги.

Володимир ГРЕЧЕНКО – професор української історії