Свій професійний шлях Лілія ТОВСТОП’ЯТ продовжує у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Зараз вона фахівець відділення соціально-гуманітарної роботи та національно-патріотичного виховання відділу соціально-гуманітарної роботи. Незважаючи на молодий вік, за плечима Лілії непростий життєвий шлях та бойовий досвід. Вона – колишній військовослужбовець, офіцер-психолог, учасниця бойових дій. Коли розпочалося вторгнення російських сил на територію України, Лілія була ще студенткою, а її чоловік, Владислав, вступив добровольцем до лав Збройних Сил України. Був призначений командиром взводу однієї з авіаційних частин, згодом ніс службу у складі 36-ї бригади морської піхоти. Лілія теж не могла залишатися осторонь подій і в 2023 році прийшла до ТЦК звідки її направили на курси підвищення кваліфікації для зміни військово-облікової спеціальності. Після закінчення навчання дівчина мала стати психологом. У цей час чоловік Лілії, який перебував під Новобахмутівкою, припинив виходити на звʼязок. Згодом прийшла звістка, що він загинув внаслідок артилерійського обстрілу.

Закінчивши навчання, Лілія за наказом Генштабу була направлена у 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила у підрозділ, який на той час знаходився у Торецьку та Нью-Йорку на Донецькому напрямку. Уперше зустрівшись з військовими у пункті першої психологічної допомоги, дівчина переконалася у важливості й необхідності психологічної підтримки бійців. «Я розуміла, що вони відчувають, адже сама знала що таке втрата, – згадує Лілія. – Хлопці довіряли, йшли на контакт, ділилися своїми емоціями, переживаннями, проблемами».

Завдання психолога на фронті полягало у тому, щоб вивчити психологічний стан людини, допомогти їй відновитися морально і фізично – виспатися, відпочити, забути про бойові дії. Психологиня розповіла, що у пункті психологічної допомоги займалася з бійцями едукацією, проводила дебрифінги, арт-терапію, релаксацію, навчала прийомам саморегуляції. Лілія згадує: «Була велика різниця в погляді військового, який щойно приїхав, і, який після короткочасного відновлення, вже їхав від нас. Вони посміхалися, жартували і почували себе значно краще».

Лілія говорить, що час служби в ЗСУ, отриманий досвід, допомогли їй пережити власний біль втрати близької людини, розпач і зневіру: «Коли військові приїздили з позицій, я знала, що я їм допомагаю, я корисна. Ми завжди маємо пам’ятати, що повинні підтримувати один одного і лише разом йти до Перемоги. В єдності наша сила, відвага і спроможність здолати ворога».

ВК ХНУВС