"Знання. Закон. Честь."
Харківський національний університет внутрішніх справ
61080, Україна, м. Харків, пр. Льва Ландау, 27    (057) 7398-181    odin.univd@gmail.com
Сторінку веде завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ХНУВС, Заслужений працівник освіти України, доктор історичних наук, професор
Греченко Володимир Анатолійович

П.П. Чубинський: життя та діяльність.
(До 180-річчя з дня народження)

Павло Платонович Чубинський - український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Державного Гімну України народився 27 січня 1839 р. на хуторі Чубинський (нині в межах м. Бориспіль, Київська область - тоді Полтавської губернії) у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Івановича Чубинського. Його давнім предком був козак Іван Чуб, похований у Борисполі. Однак прадід відомий уже під більш "шляхетним" прізвищем — Чубинський. Початкову освіту одержав вдома. Закінчив Другу київську гімназію, згодом - юридичний факультет Петербурзького університету. Вже у студентські роки брав активну участь у діяльності петербурзької української громади. Був одним з авторів журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем та іншими. За участь у мітингу проти розправи над учасниками варшавської маніфестації Чубинського виключають з університету. 1861 р. він захищає в Петербурзі дисертацію «Нариси народних юридичних звичаїв і понять з цивільного права Малоросії» на здобуття наукового ступеня кандидата правознавства. У 1861–1862 рр. написав кілька статей для «Основи»:«Значення могорича у договорі, господарські товариства, найм робітників», «Український спектакль у Чернігові», «Два слова про сільське училище», «Ярмарок у Борисполі». Належав до течії хлопоманів. 1862 р. в Києві кілька українофільських гуртків об'єдналися в Громаду, серед перших членів якої були Павло Чубинський, Володимир Антонович, Тадей Рильський. Проти Громади невдовзі почалося провадження кримінальної справи.

Восени 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став спочатку національним, а згодом Державним Гімном України. В основу тексту пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський поклав мотиви з мазурки «Єще Польска нє зґінела» та пісні сербських повстанців, де були слова «Серце біє і кров ліє за нашу свободу».Текст був написаній за півгодини в Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував.
Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863-го року. Рядки пісні, покладені на музику композитором М. Вербицьким, поширилися серед українського народу з феноменальною швидкістю. Пісню-гімн співали студентські хори, інтелігенція й гімназисти, проте не всі знали, хто ж його автор. Тривалий час навіть вважалося, що слова належать Тарасові Шевченку. У царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.

1863 р. Чубинського висилають «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. За рік він оселяється в Архангельську, де працює судовим слідчим, редактором губернської газети, чиновником з особливих доручень при губернаторі. Сім років у засланні Чубинський активно займався наукою, написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії. Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю (невипадково, що українські полярники, які відправляються на зимівлю в Антарктиду, покладають квіти до пам'ятної дошки Чубинського на будинок гімназії, де він навчався. Узимку 1869 року перебирається в Петербург, стає дійсним членом Географічного товариства та у травні 1870 року очолює етнографічно-статистичну експедицію в Південно-Західному краї. Протягом двох років експедиція досліджувала Київську, Волинську, Подільську губернії України, частини Мінської, Гроднянської (Білорусь), Люблінської і Седловецької губерній (Польща) та Бессарабію, де компактно проживали українці. У період близько 1869—1871 років, за результатами широкомасштабної експедиції, Чубинський обробив та підготував до друку сім томів (у 9-ти книгах) «Трудів етнографічно-статистичної експедиції». До першого тому увійшли легенди, загадки, прислів'я, гадання, повір'я, до другого — міфічні та побутові казки, до третього — народний календар, до четвертого — обрядові пісні, до п'ятого — побутові пісні, до шостого — волосні суди, до сьомого — національні характери поляків, угорців, німців, чехів, євреїв, циган. Цікаво, що в опрацюванні згаданих томів узяв участь композитор Микола Лисенко: він поклав на ноти мотиви обрядових пісень. 1871 р. в Києві вийшла друком збірка його віршів (щоправда, без зазначення прізвища автора) «Сопілка Павлуся». Вміщені тут ліричні поезії, здебільшого ґрунтовані на народнопісенних зразках, захоплюють безпосередністю викладу та щирістю почуттів.

1873–1875 рр.— секретар (1875—1876 — заступник голови) Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. За задумом Чубинського і під його керівництвом 2 березня 1874 року здійснено перший одноденний перепис мешканців Києва (подібний відбувся лише у Петербурзі 1869 р.). Захід увінчався відмінними результатами — відтворенням рельєфної картини населення українського міста. В Емському указі імператора Олександра ІІ 1876 р., скерованому проти української мови та українофілів, вказувалося на необхідність вислання П. Чубинського як небезпечного агітатора. У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в українських і столичних губерніях. У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі. У 2001 р. в Борисполі було встановлено пам'ятник П. Чубинському. 14 січня 2009 р. Національний банк України увів в обіг ювілейну монету «Павло Чубинський».