"Знання. Закон. Честь."
Харківський національний університет внутрішніх справ
61080, Україна, м. Харків, пр. Льва Ландау, 27    (057) 7398-181    odin.univd@gmail.com
Сторінку веде завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ХНУВС, Заслужений працівник освіти України, доктор історичних наук, професор
Греченко Володимир Анатолійович

Битва під Пилявцями.

23 вересня, 370 років тому, українські козацькі війська під командуванням Богдана Хмельницького здобули тріумфальну перемогу над польською шляхтою у триденній битві під Пилявцями. До цього події розгорталися таким чином.

На початку 1648 р. в Україні почалася Національно-визвольна війна проти Речі Посполитої. Українські війська під проводом свого гетьмана Богдана Хмельницького розбили польську армію у двох битвах  у квітні-травні під Жовтими Водами та під Косунем, про що вже йшла мова  в попередніх публікаціях.

Влітку 1648 р. повстання поширилося по всій Україні. Основною силою його було селянство, а ядром – козацтво. Хмельницького підтримали і взяли участь у повстанні всі верстви населення України, за винятком великих полонізованих українських магнатів та вищого православного духівництва.

Нова велика битва між повсталими і польським військом відбулася 11-13 (21-23) вересня 1648 р. біля м. Пилявці ( тепер — село Пилява Старосинявського району Хмельницької області). Польське військо мало  близько 100 гармат і налічувало 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40 — 50 тис. шляхетських слуг та обозної «челяді», тобто в сумі 80-90 тис. озброєних осіб. Ще 10 травня помер польський король Владислав ІІ, Річ Посполита не мала єдиного командування. Для керівництва військом було обрано трьох командирів: князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколая Остророга і зовсім юного, 19-річного  коронного хорунжого Александра Конецпольського. Проте жоден із них не був досвідченим воєначальником. Князь Домінік був відомий своїм багатством і схильністю до розкоші, Миколай Остророг вважався  себе видатним вченим, але знав лише теорію військової науки. Хмельницький глузливо охарактеризував  цих воєначальників так: «перина», «латина» і «дитина». У Хмельницького було разом з татарами 35 тис. осіб війська.Суперники розташувалися  по обидва береги річки Іква. У перший день полякам вдалося оволодіти греблею через річку та створити плацдарм та правому (українському) боці. Другого дня ці позиції були відбиті козаками. На третій день польська кіннота розпочала потужний наступ, але козаки витримали його та почали контратакувати, перейщовши на лівий бере.Війська Речі Посполитої почали безладно відступати, а згодом панічно втікати.

Поляки зазнали нищівної поразки. Повстанцям дісталися величезні трофеї: 92 гармати, на 7 млн. злотих усякого добра, багато оздоблені карети, золотий та срібний посуд, 120 тис. возів з кіньми.Блискуча перемога української армії у Пилявецькій битві мала велике воєнно-політичне значення. В результаті цієї битви армію Речі Посполитої було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, створилися сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель. Після перемоги під Пилявцями шляхту Речі Посполитої в Україні ще довго глузливо називали «пилявчиками». «Вже минули ті часи,коли ляхи були нам страшні. Ми під Пилявцями довідалися, що це вже не ті ляхи, які раніше були. Померли від страху, як тільки нас побачили»- говорив Б.Хмельницький.

80 років тому почалася найбільша загальнолюдська трагедія – Друга світова війна.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, поклавши цим самим початок Другій світовій війні. Більшість людей у Європі тільки-но повернулися з відпусток і літніх вакацій і ніхто не здогадувався, що почалася всесвітня катастрофа, яка принесе загибель близько 60 млн. осіб, в тому числі 12 млн. українців. Для українців війна почалася саме в цей день, бо частина з них воювала в польській армії. Згодом продовження відбулося після захоплення західноукраїнських земель Радянським Союзом.

23 серпня 1939 р. було підписано пакт про ненапад між Німеччиною та СРСР. У таємному протоколі Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та окупації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. Кваплячись оволодіти «своєю» частиною польської держави (як і передбачалося в секретних протоколах), 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зайняли майже всі землі, населені українцями і білорусами (територія площею більше 190 тис. км2 із населенням майже 12 млн чол.). Розмежувальну лінію між СРСР і територією, окупованою німецькими військами, було уточнено в радянсько-німецькому договорі про дружбу й кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемківщина й Холм-щина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилучено понад 7 млн мешканців Західної України.З точки зору міжнародного права це була відверта агресія, що порушувала низку міжнародних договорів.

Спочатку населення Західної України не зустрічало прихід Червоної армії негативно. Пояснювалося це тим, що Західна Україна була до цього напівколонією Польщі з досить сильним політичним, національним і економічним гнобленням, жорстокою експлуатацією, масовим хронічним безробіттям, напівкріпосницькими порядками на селі, безправ?ям українців. Однак оскільки процес радянізації відбувався в умовах тоталітарного режиму, - це призвело до поширення репресій, депортацій на західно